Home » Новини Львова » Він підкорив найвищу із вершин. ІНТЕРВ’Ю.

Він підкорив найвищу із вершин. ІНТЕРВ’Ю.

“Гори кличуть тих – кого душа їм по зросту”, його – рівна самому Евересту.  14 травня Роман Городечний  разом з двома друзями підкорили  найвищу точку світу . На висоті 8848 метрів вперше замайорів прапор міста Лева.

Він підкорив найвищу із вершин. ІНТЕРВ'Ю.

Він підкорив найвищу із вершин. ІНТЕРВ'Ю.

 Ви очікували такого ажіотажу навколо себе, коли тільки планували сходження?

Я пам’ятав як було,  коли  ми  піднялись на Аконкагуа –  найвищу точку Південної Америки, там ми  підняли прапор  Львова. Після чого, на  День  міста,  мені  Андрій Іванович вручив  грамоту, хоча я думаю, що  він мене  потім і не згадав,  так мені здалося, коли  ми бачились вдруге. Про те, що  буде такий резонанс навіть не здогадувався. От наш товариш Діма у Дніпрі  не  мав такої теплої  зустрічі, як  я  у Львові, тому за це велика подяка Андрію Садовому  особисто. Респект, міському голові за те,  що  наше місто таке інноваційне,  підтримує різні ідеї та розвиток. Я також є віце-президентом  в області по баскетболу, зараз будуємо професійні клуби від дитячих до  дорослих,  і знаєте,  підтримка зі сторони  міста  та  області є. Зрозуміло,  що  на  сходження нам ніхто грошей не давав. Але обласна адміністрація підтримала  з деякими питаннями.

Якби раптом забули чи загубили десь прапор Львова, як би виходили з цієї ситуації там на висоті?

(усміхається)… Ну було таке, що  ну от йдеш, і раптом згадуєш чи ти  все  взяв ? При чому це вже було  між третім і четвертим табором. Захвилювався, що  на  базовому таборі залишив свій прапор. І думаю, ну все.. капець. Певно довелося б використовувати фотошоп.

На Евересті  часто стається багато нещасних випадків. Як цього уникнути?

Тут варто все ж таки розуміти,  що  це  життя. І  кожен  з  тих, хто  там загинув  він десь не дорахував щось. Немає людей, які загинули випадково.  Прорахувався з  обладнанням,  чи  з  погодою,  чи з шерпами , або ж з запасом кисню. Смерть – це логічний наслідок власного проколу. Що би там не   було, умовно –  це  ти  прорахувався зі  своїми  амбіціями. Та власними силами поставивши,  скажімо,  на  чашу терезів власні можливості та  амбіції, останні взяли  верх. У мене  є  друг  та наставник Сергій Бершов,  йому 71 рік і він досі ходить  в  гори. Недавно  бачили  його, коли він вів клієнта  Катманду на гору Шиша-Пангма (8027м). Це найвідоміша особистість Радянського Союзу,  і  не  побоюсь того слова –  світового масштабу.  Дуже сильна  людина, є декілька маршрутів які він пройшов,  і ще досі ніхто  не повторив. Він завжди говорить мені : “Ром,  мне  71 год, горы стояли  и  будут стоять. Я несколько раз не  поднимался  на  самые вершины,  но через год я  приходил и поднимался. Я там не оставался”.

Тобто, якби Вам не вдалося піднятися, ви б пішли  ще  раз?

Так, однозначно. Однозначно  пішов би ще раз. Звичайно мені  б було дико боляче.В одному інтерв’ю  я  сказав, що  готував собі  штатного психолога у разі невдачі. В таких випадках може настати сильна депресія, у всіх спортсменів таке присутнє. Ти ставиш ціль, ти очікуєш чогось, люди всі тебе чекають  потім не виходить і ти  починаєш копатися в собі, задаючи питання:  «А чому не  вийшло?» ось саме цього я і  боявся, і не  знав якою   була б моя реакція. Хоча… свого часу, разом з  легендою Бершовим  ми якось не  піднялися на  Ельбрус. У нас була група  з  25-ти чоловік,  і піднявся сильний  вітер.  80% людей які були  до того  ще  не ходили в гори, хоча  тоді в  нас залишалося якихось  600 метрів. І  ми  прийняли  рішення повернутися. Ельбрус –  найвища точка Європи (5 642 м), зараз я хочу знову спробувати  туди потрапити, однак не знаю чи вдасться.

Думаю, що  після сходження на Еверест Вам це точно вдасться.

Питання в тому, що може бути проблема  в політичному  питанні. Російські спецслужби все перевіряють, там навіть якщо у тебе купа прапорів, а що найцікавіше,  якщо твоя кількість підписників більша за якусь цифру ти вже вважаєшся засобом масової інформації,  і за це вони мають  право не  впустити.

Коли  Ви  відкрили  для себе  цей вид  спорту?

Це був 14-й рік .

Тобто  за  4 роки набрали такий рівень щоб йти  на Еверест?

Стільки бажання набрав. Альпінізм – це.. тут хочу  сказати фразу одного зі своїх товаришів: «Это  смесь непонятного с некомфортним». Таке гумористичне пояснення,  абсолютно правильно охарактеризовує  всі ті відчуття там, в горах.  Виробляється така звичка, що супроводжується невпинним виробленням адреналіну, щоразу хочеться більше, вище,  небезпечніше, цікавіше. 

  На нижчу гору вже ніхто  не  піде,   завжди   цікавість бере  верх  над випробуванням своїх можливостей. Тому люди починають вигадувати  різні методи сходження, наприклад такі як «без кисню», не  по  маршруту, без шерпа (провідник). І це мов кубики, які формують щось одне, а ти  щоразу хочеш витягнути один а потім інший, щоб гра ставала цікавішою.

Яким по складності можна вважати Ваш маршрут?

Це був класичний маршрут на Еверест. От наш маршрут  він по висоті  має найвищу складність, але по технічних  питаннях він не є найскладнішим. Є гори на які набагато  важче підійматися. Єдине  що, ми  обрали маршрут  з Непалу, бо  є  ще також сторона Тибету. Так от,  зі сторони  Непалу   за весь час піднялось тільки  чотири  українці окрім нас.  

Поки спілкуємося, з Романом  привітно вітаються  знайомі, цікавляться як сходили.
Відповідає просто: «Як бачиш, живі й здорові». «І Слава Богу!» : – лунає у відповідь.

Продовжу,  так от сторона Тибету вона  більше така  – «пафосна» , там непотрібно  лізти по стінах,  немає льодопадів.

От стосовно того, що  альпінізм це «некомфортний» відпочинок, немає всіх  доступних для людей речей. Як  звикали до цього?

Знаєте, в такі моменти  відчуваєш реальні потреби, а не  то все,  що  нав’язане соціумом. Як би   це  можливо банально  не звучало,  але після двох тижнів  без душу  ти  звикаєш  до  цього. Зовсім змінюються пріоритети.

 От для тих хто  планує тільки податися в  гори.  Розкажіть як проходить день альпініста?

Там дуже  чітко вробляється графік. Режим сну зовсім інший ,  тут раніше  одинадцятої ніяк не  ляжеш,  а там посидів 10 хвилин  у  палатці  дев’ята  година, брик  і вже  спиш.  Зранку сонце о шостій встає  і  ти  разом  з ним. Як так ?  Для мене  тут налагодити  такий режим –  суцільна проблема. Детоксикація повна  від телефону, дике  дуже відчуття, бо  зв’язку немає і по  звичці дістаєш телефон  глянути  чи нічого раптом не  прийшло, або може хтось дзвонив. Потім за декілька днів відходиш  від того всього. В такому форматі цікаво аналізувати  самого  себе. В певній мірі, гори  це –  найкращий відпочинок для людей,  які  мають  нервову роботу . Бо телефон   є  джерелом стресу. Як тільки його  немає головні проблеми  які залишаються  це –  поїсти, поспати, і сходити  в туалет поки не дуже холодно.  Все інше  не цікавить, є час  на читання і на  його розуміння. Та навіть розмови, які відбуваються між нами в колективі, вони настільки бувають глибокі, люди розкриваються і розповідають  такі речі, які ніколи нікому не розказували.  І тут без телевізору та всіх інших ґаджетів отримуєш ту насиченість  морально  і  внутрішньо. Задоволення більше ніж від примітивних посиденьок в ультрамодних ресторанах.

Сумуєте вже за  тим всім?

Так.   Ми  буквально на днях розмовляли  з друзями по телефону  і  вже  обговорювали  майбутні поїздки. Тут головне  не  забувати  що це – відпочинок, і це  –  хобі. І якби воно  переросло в стиль життя,  де  я би перестав відчувати  різницю  між своїм реальним життям і перебуванням у горах, тоді воно  б вже не було  таким яскравим. Повинен бути баланс.

Як ваша дружина  реагує на  такі довготривалі відсутності?

Ми десять років одружені, і я рахую, що класно  навіть  іноді мати  такі розлуки  сповнені переживанням. Такі речі, вони докопуються  до тої струнки в душі, яка відповідає за романтику. І починаєш дико сумувати, такі розлуки навпаки скріплюють ще більше. Цікаво вивчати  та аналізувати один одного  на такій відстані.

А як щодо сімейних походів у гори. Практикуєте?

Звичайно. От в листопаді ми плануємо організувати великий львівський похід в  гори. То візьму двох старших  і  дружину. Там буде легенький маршрут, приєднатися зможуть всі бажаючі, але детальніші подробиці згодом.

Він підкорив найвищу із вершин. ІНТЕРВ'Ю.

                                                                                                     Разом з дружиною Юлією та сином Тимофієм

 А кого  з політиків запросили  б собою в похід ?

Синютку.

Через його хорошу фізичну підготовку ?

Ні, він як на мене – надійний.  Він сказав і  зробив,   це мені подобається.  Я і Садовому пропонував піти в гори, спитався чи він зможе виключити телефон  на  два тижні. На що  він мені відповів, що  ще не  пробував такого,  тому не  знає  чи в нього вийде.

На Евересті можна собі купити багато  зручностей одна  з яких мобільних зв’язок. Чи не  відбиває у альпіністів всього «кайфу»  така комерційність?

Так, Еверест дійсно дуже комерційний, це  вже як бренд. На бажання зійти  на верх всі ці штуки ніяк не  впливають. Такі зручності  створені спеціально для мільйонерів, при нашому сходженні був один китаєць який просто на вертольоті пролітав всі табори. В Непалі туризм складає 40% бюджету. Вони  і надалі будуть його комерціалізовувати. Китайці взагалі хотіли збудувати канатну дорогу на Еверест. Гадаю, що в скорому часі вони це і зроблять.

Вам було страшно ?

Так, було.

Як  Ви тамували в собі це почуття?

По життю я дуже практичний чоловік, якщо можна так сказати. Чітко розумів, що від   того,  що мені страшно  нічого не поміняється. Погода не зміниться, температура також залишиться такою як і була, те що  прийдеться йти вниз теж ніде не дінеться. Страх – це  те що  найчастіше рятує життя в горах. Страх перед тим, що  ти  зірвешся,  змушує  думати як  зробити  правильно, і не  зірватися.  Ось тут спрацьовує ефект самозбереження.

Роман  впродовж розмови показує відео відзняті на телефон, ділиться спогадами. Та розповідає історії які народилися в горах.  Гори –  місце зустрічі однодумців, місце де зароджується дружба,  та проходить  одна з найважчих перевірок  – самого себе.

Кажуть, що  найважче це останні 300 метрів  до самої вершини. Чи це так?

Ні, це не  так. Я був  настільки заряджений, і в очікуванні того, що вже ми дійшли до вершини.  Тому ці останні кроки вони  не відчувалися важкими. Важко було останні триста метрів до  табору, коли  ми  спускалися.  До верху йдеш  на емоціях, і це відчуття настільки охоплює тебе, що втоми  практично не відчуваєш.  Вже коли  ти  на вершині, тоді організм видихає і втома наче повністю охоплює все тіло. Всі нещасні випадки стаються  переважно в  процесі  спуску.  От ми вже як спускалися, то  зустріли китайця про якого я згадував у своєму дописі на Facebook,  ми  стягнули  його вниз.

Про  свій героїчний вчинок Роман говорить  дуже скромно  тільки показав листа,  якого потім отримав на пошту від жителя Шанхая Сабер Лі. 

«Дякую Вам за вашу допомогу та підтримку, якби не Ви,  то я  б певно  залишився там назавжди. Якщо Ви приїдете  в Китай Шанхай,  дайте  знати,  мені буде за честь прийняти Вас. До речі,  Ви можете поділитися своїм фото, адже вся моя родина хоче  побачити справжнього героя».

Чи плануєте розвивати альпінізм у Львові та області? Взагалі Ви були на Говерлі ?

 Ми зараз хочемо зробити  один класний проект. Ідея прийшла буквально декілька днів  назад,  назвемо його «Перевірений горами» , тому що альпіністи – це люди які виховують у собі певні якості, такі як: цілеспрямованість, підтримка друга, чесність, не гнилість, добивання  власної мети  до  кінця і вміння йти далі. Ми вважаємо, що  такі якості повинні бути  присутні в людях, які займаються політикою. Ми заплановали підйом на  Говерлу . Це  буде така  собі «перевірка» для тих,  хто любить  багато говорити. Адже, в горах немає можливості вирішувати  всі питання  так як  у  звичайному житті.

Ви зараз є мотивацією для багатьох альпіністів – початківців.. Як охарактеризуєте цей вид спорту, чому в нього слід податися?

У альпінізмі присутній такий елемент – ризикової романтики.  Якби там не було,  такі випробування самого себе вони  дуже затягують, і після одної підкореної вершини хочеться ще і ще.  Про людину , яка фізично займається собою , маю на увазі будь який спорт і т.д,  це  вже багато про  що говорить. Такі люди виховують у собі  дуже хороші якості і зазвичай  частіше досягають бажаних цілей. Тому, коли Ви думаєте, що Ваше тренування закінчилося, не спішіть розслаблятися, бо воно тільки починається. Головне –  систематичність у всьому, підготовка на моральному рівні та фізичному.  І звичайно, підтримка близьких людей, у моєму випадку це завжди спрацьовує.

Він підкорив найвищу із вершин. ІНТЕРВ'Ю.

Розмовляла Марія Радайкіна

Фото: Олена Боянівська

Цей допис уже прочитано 569 разів!

Поділитись цим у соцмережах!
%d блогерам подобається це: