Home » Культура » “МИ НІКОЛИ НЕ БУВАЄМО САМОТНІМИ.” Про виставу “Калігула” в театрі ім. Лесі Українки.

“МИ НІКОЛИ НЕ БУВАЄМО САМОТНІМИ.” Про виставу “Калігула” в театрі ім. Лесі Українки.

24 листопада  Театр Лесі презентував виставу «Калігула» за п`єсою Альбера Камю. Вистава, де  свобода стає біллю, а біль дає свободу.

Ми ніколи не буваємо самотніми, якби нам цього хотілося чи не хотілося.

24 листопада  Львівський драматичний театр Театр Лесі Українки презентував виставу «Калігула» за п`єсою Альбера Камю. Вистава, де  свобода стає болем, а біль дає свободу.

П’єса «Калігула» — «трагедія інтелекту», «трагедія прозріння», «трагедія верховного самогубства».

«Світ, такий, як він є, — нестерпний. Отже, мені треба здобути місяць, або щастя, або безсмертя — байдуже що, хай воно буде й облудне, аби належало до іншого світу».

Пройшовши через страшенні муки і страждання, Калігула усвідомлює зовсім просту, здавалося б, істину: «Люди помирають і тому вони нещасливі».

Калігула осягає примарний характер усього сущого, абсурдність життя, і він починає протестувати проти «декорацій» буття, проти людської покори жити «несправжнім» життям, проти фальші й брехні здорового глузду оточуючих. Метою імператора стає неможливе: «Я хотів зняти з неба місяць». А якщо абсурдне життя не має вищого сенсу, то, значить, «усе дозволено». Минає час. Злочини Калігули продовжуються. Але в світі нічого не змінюється. Калігула починає розуміти, що місяць ніколи не належатиме йому. Він усвідомлює, що зайшов у безвихідь: «Я не знайшов істинного шляху. Моя свобода була неповна».

Калігула — не простий вбивця. Він убиває не через свою садистську жорстокість, а з філософського принципу бути послідовним і «логічним» до кінця. Калігула «виразив свою філософію у трупах, і, на лихо, ця філософія не знає суперечностей».

В останніх сценах трагедії він виглядає приреченим, його поведінка нагадує довгочасне самогубство. Знаючи про те, що проти нього готується заколот, Калігула не робить нічого, щоб уникнути загибелі, востаннє він кидає ретроспективний погляд на своє життя, в якому він свідомо «обрав щастя вбивств».

На зміну «живому» Калігулі можуть прийти (і постійно приходять!) інші. Ця небезпека народження нових калігул і виникнення нових диктатур і на початку третього тисячоліття не дає розслабитись людству і змушує його думати.

Самотність! Та чи знаєш ти, що таке самотність? Самотність поетів і імпотентів! А! ти знаєш тільки одну самотність, якої не буває. А весь той вантаж минулого і майбутнього, який ми всюди на собі тягаємо ?! Люди, яких вбиваєш, залишаються з тобою. І це було б ще нічого. Але ті, кого любив, кого не любив і які любили тебе, скорбота, бажання, гіркота і ніжність, повії і зграя богів … Ми ніколи не буваємо самотніми! Якби замість цієї самотності, отруєної присутністю – моєю же власною присутністю! – я міг би зазнати істину – мовчання, тремтіння дерева! Самотність! Вона переповнена шумом, скреготом зубів, глухими криками.

Життя людини зводиться до балансування між крайніми точками. Керовані бажаннями, люди, рано чи пізно, опиняються в ситуації, коли бажане стає неможливим з різних причин. І саме тут свобода стає небезпечною. В ситуації усвідомлення абсолютної самотності, керуючись абсурдним бажанням неможливого, людина стає здатною на все.  Суспільство приречене. Краса не рятує. Любов – всього лиш інструмент для маніпуляцій.  Все, що залишилось від цивілізації та культури – порожні форми. Чи зможемо ми знайти новий зміст?

За огляд дякуємо поціновувачу усього якісного і українського львів’янці Анні Качмар.

Фото: lviv.carpediem.cd

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВИСТАВА “ЛЮБОВ”: за мотивами драми Лесі Українки.

Цей допис уже прочитано 559 разів!

Поділитись цим у соцмережах!
%d блогерам подобається це: