Home » Авторська думка » ПРО ТЕОРІЮ “РОЗБИТИХ ВІКОН”

ПРО ТЕОРІЮ “РОЗБИТИХ ВІКОН”

Бо все геніальне – просте. Про правопорядок, безлад і боротьбу зі злочинністю.

Відповідно до цієї кримінологічної теорії, дрібні правопорушення є не лише індикатором криміногенної обстановки, а й активним фактором, який впливає на злочинність в цілому. Іншими словами, явні ознаки безладу і недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточення теж забути про правила. Так каже Вікіпедія.

Хто і коли запропонував?

У 1982-му році. Американський політолог Джеймс Квін Вілсон та соціолог Джордж Келлінг.

Про що мова?

Автори теорії стверджували, що злочинність і порядок мають прямопропорційну залежність. Уявімо, що є будинок. У ньому розбите одне вікно. Люди, які проходять повз цей будинок, дивлячись на нього, думають, що в ньому панує повна анархія. Тому дуже скоро хтось поб’є і інші вікна. Дім стоятиме з пустими віконними отворами по всьому периметру. Все це спровокує почуття безкарності, яке, як вірус, передасться усій вулиці. А пізніше охопить і весь район, даючи сигнал до більш серйозних і небезпечних злочинів. Даний приклад, запропонований авторами теорії, вказує на те, що люди порушують закон не тому, що погано виховані, а їх спадковість залишає бажати кращого. Порушення закону є прямим наслідком того порядку, який існує в оточуючому світі. Якщо навколо безлад, то він породжує масу злочинців. Тобто, пануюча навколо атмосфера штовхає людей на протиправні дії.

З чого все почалося?

З кінця 70-тих років кримінальна обстановка у місті Нью-Йорк була жахливою, панував повний безлад. Перехожих грабували прямо на Бродвеї. За добу в мегаполісі вчинялося біля 2-х тисяч тяжких злочинів і до 10 вбивств. Мало хто наважувався вийти на вулицю вночі. Часто грабували у метро, в якому завжди панувала напівтемрява через непрацюючі світильники, усюди валялося сміття, стіни були розписані графіті – вульгарними малюнками та написами.

У 1985-му році рівень злочинності у Нью-Йорку досяг свого апогею. Але  потім різко пішов на спад. За 7 наступних років кількість вбивств знизилась на 70%. Грабежів, розбоїв, зґвалтувань – на 50%. До 1995-го року Нью-Йорк перетворився в одне із найбезпечніших міст США. Із незрозумілих причин тисячі збоченців та психів раптом припинили порушувати закон.

У тому роковому 1985-му директором міського метрополітену став Девід Ґан. Саме він запросив до співпраці одного з авторів теорії «розбитих вікон» Джорджа Келлінга. При тому, що у метро була ціла низка проблем, як то технічне оснащення, пожежна безпека, та ж злочинність, Ґан почав з того, що взявся за графіті. Директору почали натякати, що він займається не тим, чим потрібно, а незадоволення громадян незрозумілою політикою директора лише зростало. Проте Ґан дотримувався іншої думки:

 

«Малюнки на стінах і в поїздах символізують крах системи. В першу чергу ми повинні розібратися з графіті, а вже після цього починати експлуатацію нових поїздів вартістю в десятки мільйонів доларів. Якщо ми не зможемо захистити їх від вандалізму, їх тут же понищать».

 

Вагони чистилися кожного дня у спеціальних пунктах. До цього було залучено велику кількість людей: графіті змивали та зафарбовували, побиті лампи та крісла – замінювали на нові. Вагони виїжджали на маршрути повністю відмиті та відчищені від написів. З часом випадки вандалізму у метро стали поодинокими.

Як виглядали вагони. Графіті, непристойні малюнки та написи і всередині, і ззовні вагону. До цього всього слід додати сміття, обшарпаний вигляд салону, бруд. Фото №3 – фото метро після кількох років невтомної боротьби з “зайцями”, хуліганами та любителями непристойних графіті

 

 

А далі – найцікавіше. Про теорію «розбитих вікон» і покарання.

У 1986-му році керівником транспортної поліції Нью-Йорка став Вільям Браттон. І він, як і Девід Ґан, замість того, щоб почати з очевидного – вбивць та тяжких злочинів, взявся за безбілетників у метро. Основний аргумент такої політики: чим більше «зайців», тим менше порядку. А це створює передумови для більш серйозних порушень закону. В той час за день «каталося» понад 200 тис. безбілетників: молодь просто перестрибувала через турнікет, не купуючи квиток на проїзд.

Як почали боротися із “зайцями»? Найбільш очевидним способом: біля турнікетів стояли поліцейські в цивільному одязі. Вона затримували «зайців», надягали на них наручники і всіх вишиковували на платформі. Після чого порушників саджали в автобуси і везли до відділення поліції, де проводили обшук, встановлювали особу та відбирали відбитки пальців. Таким чином спіймали багатьох небезпечних злочинців, які перебували у розшуку. Але найголовніше – це те, що «круті хлопці» дуже швидко порозумнішали, припинили носити з собою зброю та почали оплачувати проїзд.

Недивно, що у 1993-му році Вільяма Браттона призначили керівником всієї поліції міста. Тоді почалося викорінення дрібних правопорушень в межах всього мегаполісу, – так звана, «політика нульової терпимості». Тих, хто непристойно поводив себе у публічних місцях (лаявся чи хуліганив), тут же затримували. А якщо хтось дозволяв собі сходити в туалет на вулиці, того везли прямо у в’язницю. В місті почався різкий спад злочинності. Викорінюючи дрібні проступки, поліція тим самим наносила безжальний удар по серйозних правопорушеннях, вбивствах і пограбуваннях. Було розірвано зв’язок між причиною та наслідком.

Фактично, саме теорія «розбитих вікон» лягла в основу книги канадського соціолога Малькольма Ґладуелла «Переломний момент: як незначні зміни призводять до глобальних перемін» 2000-го року (The Tipping Point: How Little Things Can Make a Big Difference)  – книга входить до списку бестселерів «The New York Times». Автор книги дотримується думки, що людина порушує закон не через спадковість чи погане виховання. Великий вплив має на людину те, що вона бачить навколо.

Як влучно зазначають Українці, секрет успіху в поведінковій психології мас. Якщо люди бачать, що інші особи порушують правила і їм це сходить з рук, то вони вважають, що можуть діяти так само. Коли людина бачить, що вчинені іншими людьми порушення правил не караються, вона перестає вважати правила (при чому, не лише ті правила, порушення, яких вона спостерігала, а й будь-яких інших) обов’язковими для себе. Попуск владою дрібних порушень, таких як, викидання сміття в недозволених місцях, вандалізм, публічне розпивання алкоголю, стрибки через турнікет в метро і т.д., безпосередньо провокує людей на вчинення аналогічних чи більш серйозних правопорушень.

І навпаки, як зазначалося вище, активна робота щодо попередження дрібних порушень та покарання порушників навіть найпростіших правил створює атмосферу нетерпимості до порушення в цілому.

В результаті застосування теорії «розбитих вікон» на практиці жителі Нью-Йорку отримали більш чисте та безпечне місто, а також впевненість в здатності поліції справитися не лише з дрібними порушеннями, а й з більш серйозними.

ВИСНОВОК:

Відомий американський журналіст і публіцист Брет Стівенс вважає, що застосування теорії «розбитих вікон» в міжнародній політиці допоможе зберегти мир на Землі  у довготривалій перспективі. В якості прикладу порушення, залишеного без покарання, Стівенс називає приєднання Криму до Росії, або, навпаки, яскравий приклад успішного результату застосування теорії – це бомбардування силами НАТО Сербії у 1999 р. для припинення етнічних чисток в Косово.

Від автора:

  • приклад з розбитими вікнами одразу викликає в уяві образ вбитих приміщень радянських заводів у Львові, які з часом руйнуються все більше і більше, та стають притулком для людей без домівки
  • ідея детальнішого ознайомлення з цією темою виникла колись давно, після одного випадку: не пройшло і двох місяців після «посвяти» нових патрульних, як ми з подругою попалися їм на гарячому: перебігали дорогу біля Галицького ринку в місці, де не було ні світлофора, ні пішохідного переходу. Натомість, багато машин і погана видимість проїжджої частини. Я сама не очікувала, на скільки мене здивувало те, що нас так швидко відпустили: ми навіть не встигли повноцінно розіграти ролі «та ми таке ніколи не робимо», «та не штрафуйте нас, ми більше не будемо». Де той штраф? Де ті вияснення, що паспорт мій вдома, а з ними я до ніякого райвідділу не піду? А скільки разів я бачу, як патрульні просто роблять зауваження пішоходам з автомобіля, проїжджаючи повз? Правда, говорять в гучномовець 🙂 При чому, часто, це далеко не випадки описаного вище перебігання дороги, а щось набагато серйозніше: жінка з дитиною «лізе» прямо під колеса, старша пані з сумками просто стоїть посеред дороги, очікуючи, що її пропустять
  •  проте, пам’ятаймо, що ні патрульні, ні соціологи, ні навіть громадські організації не можуть самотужки отак на раз взяти і навести порядок, домогтися справедливості чи кращого життя для всіх нас. Все починається з тебе – будь нетерпимим до порушень закону, почни з меншого: не ходи по велосипедній доріжці, не сміти, будь ввічливим, слідкуй за порядком не лише в себе вдома, а й в своєму під’їзді, в своєму районі – бери участь у громадському житті. Бо старий-добрий принцип «моя хата скраю», як показує наш український досвід, завжди вилазить боком нам самим.

Першоджерело: Picabu

За матеріалами: Українці, Firtka.if.ua

Фото: Picabu, Angelariechers, Vnewyorke, Golden-monkey

Поділитись цим у соцмережах!
%d блогерам подобається це: